“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Гримучий коктейль німецько-української крові, який подарував світові чимало неординарних особистостей, в особі Михайла Йогансена він став справжнім літературним вибухом, бояк мало знайдеться стільки багатобічних авторів, творчість яких в різних жанрах була б настільки успною. Він український поет і прозаїк, гуморист та лірик, філософ та прагматик з чисельними роботами сценариста, перекладача, літературного критика. Його історія як дві краплі води збігається з сотнями і сотнями, які разом складають орну ріку «Розстріляним відродженням».
Далеке німецьке остзейське походження діда по батькові, але козацького родоводу рідної матусі Ганни Федіровни з Крамаревських виявилося цілком достатньо, щоб все життя молодший Йогансен вважав себе українцем. Дитинство у вчительській сім’ї, Третя чоловіча гімназія, Харківський університет.